Щороку у четверту суботу листопада Україна в прихиляє голови перед мільйонами жертв Голодомору 1932-1933 років.
Пам'ять про Голодомор стала невід’ємною частиною українського народу. Кожен із нас переосмислює нашу історію, її трагічні сторінки, які примушують стискатися людські серця.
Голодомор в Україні 1932-1933 років не був випадковим явищем природного чи соціального походження, як це стверджували проросійські історики. «Смерть через голод» стала наслідком цілеспрямовано застосованого тоталітарною владою терору голодом, тобто геноцидом. Він став покаранням українців за їхній спротив колективізації сільського господарства і небажання перебувати під владою Росії. Сталін боявся втратити Україну як ресурс, без якого побудова могутньої індустріальної імперії, здатної завоювати світ, залишалася б тільки мрією.
Цього року ми вшановуємо жертв сталінського геноциду в умовах повномасштабної війни Росії проти України. Через дев’ять десятиліть після Голодомору-геноциду проти українців знову застосовують геноцидні практики.
У нинішній війні країна-терорист переслідує ту саму мету, що й під час Голодомору 1932–1933 років – знищення української ідентичності та української нації. І тоді, і нині Росія намагається зламати волю українців до спротиву, кидає проти нас весь свій терористичний арсенал. Ворожі режими зробили вибір на користь геноцидів, бо інші методи упокорення українського народу не спрацювали.
Трагічні події та злочини, які розгортаються на наших очах, з усією наочністю демонструють: жива пам’ять надзвичайно важлива; ті, хто чинить злочини проти людства, мають бути засуджені світовою спільнотою, а жертви – вшановані.
Ми пам’ятаємо злочин геноциду та його жертв. Ми єднаємося, тому що єдність є запорукою нашої перемоги. І найголовніше – ми вистоїмо і, обов’язково, переможемо.
